Я працюю в державному банку. Через серйозну хворобу мами скористалася…?

Відповідно до частини третьої ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX, протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника незалежно від його категорії чи статусу, за його заявою та за погодженням з роботодавцем може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою ст. 26 Закону України «Про відпустки», проте це не є обов’язковим для прийняття рішення роботодавцем щодо її надання. Час перебування у відпустці без збереження заробітної плати за цією підставою зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до п. 4 частини першої ст. 9 Закону України «Про відпустки».

Що стосується надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, то цей вид відпустки без збереження заробітної плати не належить до відпусток без збереження заробітної плати, що надаються працівнику відповідно до ст. 25 та 26 Закону України «Про відпустки».

Статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів.

Згідно з коментарями Мінекономіки до вищезгаданого Закону, яким внесено зміни до ст. 12 Закону № 2136, закон не обмежив можливості працівника реалізувати своє право на цю відпустку кілька разів. Водночас Мінекономіки вважає, що загальна тривалість відпусток (частин), яку працівник може вимагати надати відповідно до цієї норми, не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану.