01 жовтня 2020 року Верховний Суд в рамках справи № 361/8331/18, досліджував питання щодо різниці авансу від завдатку, а також наслідки невиконання зобов'язання кожною із сторін.
Основна відмінність - аванс не виконує забезпечувальної функції. Сторона, що видала аванс, вправі вимагати його повернення в разі припинення зобов'язання до початку його виконання, а також у всіх випадках невиконання договору.
У разі розірвання договору з будь-яких причин аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі.
Суттєва відмінність авансу від завдатку, як зазначалось вище, полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов’язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов’язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. Отже, якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.
На відміну від авансу завдаток підлягає поверненню тільки в разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості виконання. Якщо у договорі зазначено передоплату у формі «завдатку», то краще відмовитися від такої угоди, оскільки «завдаток» не повертається!
У разі сумніву щодо правової природи суми, сплаченої в рахунок належних зі сторони за договором платежів, ця сума вважається сплаченою як аванс, якщо не буде прямо вказано, що вона є завдатком (ч. 2 ст. 570 ЦКУ).